Як часто в сучасному житті вимовляється слово “криза”. Яку б сферу життя не охоплювала криза – вона завжди пов’язана з переживаннями окремої людини, групи людей, цілих систем, а отже, має психологічне відображення.
Сутність психологічної кризи (як і будь-якого іншого) в тому, що до неї не можна підготуватися – вона раптова, це завжди втрата чогось старого, звичного, доведеного, і є початком чогось нового, з невизначеним результатом. Це завжди загроза та шанс. Але без кризи, без змін немає розвитку.
Кризи в процесі життя виникають за рахунок життєвих ситуацій (об’єктивна реальність) та жорстких, негнучких особистісних структур. Структури не власними силами регідні, а залежно від контексту, де вони функціонують. Наприклад, людина мала успіх і долала перешкоди в житті завдяки своїм якостям спрямованості, наполегливості, але в іншій ситуації ці ж якості виступають як упертість і подолати перешкоди не вдається. І тоді ситуація – кризова.
Легко погодитися, що віковий розвиток неможливий без переломних етапів. Багато хто це знає, згадуючи власне дитинство, або, спостерігаючи за своїми дітьми. Але зовсім інша ситуація, коли людину затоплює реальність, і немає сил, і постають питання: «За що це мені?», «Чому саме я?». Перебуваючи в безодні кризової ситуації, мало хто уявляє, що це розвиток, і що це на благо.
Вікові кризи – обов’язкові, так як розвиваються під час переходу від однієї стадії до іншої. Наприклад, виділяють “Великі кризи”: криза народження; криза 3 років; криза пубертату;
“Малі”: криза 1 року, криза 7 років, криза юності 17-18; «Дорослі»: криза молодості, криза середнього віку, криза пенсійного віку, криза старості.
Під час кризи руйнуються старі моделі і через багато спроб створюються нові. Людина ніби «відкочується» назад. Згадайте морський прибій – перш ніж обрушитись хвиля відкочується назад. Немовля, яке вже вміє лепетати, гукати – до 1 року через багато невдалих спроб, накопичуючи інформацію (слухає, наслідує, пробує), робить стрибок (вимовляє перше слово), навчається говорити. При цьому, руйнуються старі придбання (огукання, гуління, белькотіння).
Так відбувається у багатьох кризових ситуаціях: один раз пробуємо, потім назад, і знову пробуємо.
За вікових криз майже завжди психологічні зміни відбуваються разом з фізіологічними. Наприклад, до 7 років у дитини змінюються зуби, змінюються пропорції тіла. У підлітковому віці посилено росте скелет, судини, гормональний сплеск. Криза середини життя – супроводжується початком гормональної перебудови, виснажуються ресурси організму, потребують більш тривалого, ніж у молодості, поповнення, отже, більш щадного ритму життя, ознаки старіння стають помітнішими тощо.
Поряд із віковими кризами людина може відчувати особистісну, екзистенційну, духовну кризи, часто ці кризи нахльостуються.
Серед пускових механізмів особистісної кризи можуть бути:
– сумні чи травматичні переживання: нещасний випадок, травма, каліцтво, смерть коханої людини, переживання втрати, втрата сім’ї чи роботи, розлука, самотність, зміна соціального статусу та ін.
– природа кризи така, що її можуть викликати і радісні події: народження дитини, одруження, закоханість, підвищення по службі;
– екстремальні ситуації глобального рівня, пов’язані з політичними, економічними, соціальними, екологічними, природними лихами. У цих випадках глибина переживань людиною власної кризи може посилюватися масштабністю трагічних подій.
Іноді в кризи взагалі складно знайти якусь зовнішню причину. Просто у людини з’являється відчуття, що всередині щось змінилося і сьогодні вона вже не може жити так як раніше – вона стала іншою.
Е.Йоманс пише, що це «час запитань, а не відповідей на них, це час вчитися любити питання, любити те, що поки що не має рішення». Однак, суть кризи така, що саме в той момент, коли потрібні вирішальні дії, коли потрібно перейти на інші механізми функціонування – у людини найменше ресурсів, і вона сумнівається у можливості її подолання.
У вирішенні кризової ситуації можна виділити два основні виходи.
Перше, коли людина ризикує, відкриваючись новим можливостям, долаючи страх нових змін, за словами Р. Ассаджіолі, «базове прагнення зростання». Тоді людина переходить на новий щабель свого розвитку (у якому б віці він не був), отримує новий досвід, нові знання про себе та світ, почуття свободи та внутрішньої захищеності.
Другий вихід полягає в прагненні зберегти те, що по суті вже віджило не працює. При цьому людина витрачає величезні сили, щоби створювати ілюзію «того як було раніше». Але відпустити не може – надто велика тривога про майбутнє, про зміни. Людина зупиняється у своєму розвитку, обмежуючи, і навіть руйнуючи себе. Криза може стати хронічною. Кризова ситуація сприймається як покарання, людина концентрується у своїх стражданнях – хворобах, старості, злі, безпорадності, самотності.
Серед руйнівних способів виходу з кризи: суїцид, нервово-психічні, психосоматичні розлади, соціальна дезадаптація, посттравматичний стрес, кримінальна поведінка, алкогольна, наркотична залежність та ін.
Можна сміливо сказати, що й подолання вікових криз сприяє розвитку людини, то подолання екзистенційних – становленню особистості.
Криза – це водночас небезпека та можливість, руйнація та творення, втрата та придбання, смерть старого та народження нового. Наш світ двоякий. Одна протилежність існує лише тому, що є інша. Не можна щось придбати, нічого не втративши при цьому, так само неможливо постійно втрачати, нічого не отримуючи натомість.
Криза – час, що дає можливість гусениці зробити вибір: піддатися страху темряви і невідомості або перетворитися на метелика.
Єгорчева О.В.
