Цінність самого себе та егоїзм.
Багато років працюючи з людьми, дійшла певних висновків. З якою б проблемою не поводилася людина, рано чи пізно виявляється потреба роботи з найінтимнішими аспектами особистості – з уявленнями про себе. Слово “Самооцінка” стало настільки формальним і заїждженим, що “разом із водою виплескують і немовля”.
Що здебільшого знають про самооцінку: що вона буває адекватною, заниженою, завищеною, нестійкою чи стабільною. Адекватна – це коли уявлення себе самому співвідносяться з думкою оточуючих, коли моє «Я» реальне не сильно травмоване «Я» ідеальним. Але багато хто не знає, чи забули, що часто самооцінка напрацьовується як щит від внутрішньої порожнечі чи зовнішньої загрози – соціального неприйняття, чи нав’язування. У цьому випадку ми можемо говорити про різні компенсації, травмовану самооцінку. Самоцінність – завжди одна, є лише різні ступені її прояву.
Наприклад, усі ми знаємо, що погано бути егоїстом. Така поведінка суспільство засуджує. І ось людина, яка схильна чинити таким чином, ретельно пригнічує в собі цю “неприйнятну” потребу – інакше її не поважатимуть, прийматимуть і т.д. В результаті щасливішим він не стає, з’являється почуття сорому, провини, складності у побудові відносин. Інша крайність – людина підкреслює у собі егоїзм (помилково вважаючи, що це любов до себе), слово “егоїст” стає брендом.
Насправді відбувається таке. Дитина, так, років до 4-5 “має” бути егоїстом. Психіка дитини влаштована егоцентрично, інакше немає – це аксіома дитячого розвитку. Щоб не відбувалося довкола зі світом, дитина все «приписує» собі. У ранньому віці, в дитинстві, дитина взагалі може відчути себе відокремленим, тобто. він не має відчуття своїх меж. Саме тому дитині спокійніше на руках, або в маленькому обмеженому просторі (в колисці). З розвитком приходить відчуття тілесних кордонів: “ось тут ще я (рука, наприклад), а там вже не я”. Дитина закричала – мама прибігла, суб’єктивне відчуття дитини «світ крутиться навколо мене». Маленька дитина – споживач та акумулятор кохання.
Буває, потреба дитини в егоцентризмі задовольняється неправильно – ігнорується, бракує, гіперопека, або підміна (напр. дитина хоче, щоб її пожаліли, а натомість їй дають їжу). У цьому випадку відбувається так звана, фіксація, зациклювання, дефект. Зростаючи, він буде змушений «прокручувати пластинку» цієї ранньої фази свого розвитку. Якщо така людина досить адаптивна, то вона компенсуватиме свій нарцисичний дефект різними способами. Від випинання та хизуванням своїм егоїзмом – до самозречення заради інших (гіперкомпенсація). При цьому і в першому, і в другому випадках – відчуття порожнечі, і для підтримки самоповаги потрібні величезні зусилля, які до середини життя, а то й раніше – виснажуються. Такий стан речей призводить до декомпенсації – хвороби серцево – судинної системи (частіше інсульти, інфаркти), алкоголізм, тяжкі депресії, суїцидальна поведінка, хронічне безрадісне існування, передача своїм дітям такої самої поведінки.
Якщо говорити про егоїзм не в термінах, то йдеться про нестачу кохання. Людина, якій підсвідомо, або явно не дістає любові до себе (нагадаю – це трансформація батьківського кохання) – не здатна любити інших. Звичайно ж, він може бути здатний до залежних любовних відносин, до закоханості, до ідеалізації першого кохання, до кохання – контролю, до поділу кохання на фрагменти (напр., поділ на секс та емоційну близькість)… Але часто так і «не доростають» до зрілого «дорослого» кохання. Цей недолік стосується не лише партнера, а й глобальнішого ставлення до людей.
Працюючи у сфері самооцінки над самоцінністю, Почуттям Власної Гідності – ми можемо змінити, те, що було колись порушено, а решту часу лише підтримувало і підкріплювало ті ранні негативні наслідки.
Це не пошук винних – їх просто нема. Батьки люблять нас як уміють. Якщо ми дожили до дорослості, то любові було достатньо для виживання. Все, що відбувається вже з дорослою людиною, повністю в його відповідальності. У Вас є вибір – продовжувати так як живете, або якщо щось не влаштовує – змінювати.
На закінчення хотілося б розділити два поняття: «Самооцінка» – більш звичний, знайомий термін висловлює оцінювання себе самим і іншими, включає у собі поняття «шкали», «вимірювання». «Самоцінність» – ірраціональне поняття, що виражає здатність щиро любити і приймати себе.
Тренінг «Самоцінність. Почуття Власної Гідності» – унікальна можливість попрацювати та опрацювати центральні теми своєї особистості. Сподіваюся, що і Вам цей тренінг допоможе прийняти себе, відчути себе коханим, відчути, що Ваше життя належить Вам.
В основі тренінгу – майстер класи Анни Додзюк (Польща), прекрасної людини та Майстра психології, та мої авторські методики.
Єгорчева О.В.
