ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ЄВРОПЕЙСЬКОЇ АСОЦІАЦІЇ ПСИХОТЕРАПІЇ
Преамбула
ПРИНЦИП 1. Відповідальність
ПРИНЦИП 2. Компетентність
ПРИНЦИП 3. Моральні та законодавчі норми
ПРИНЦИП 4. Конфіденційність
ПРИНЦИП 5. Благополуччя клієнта
ПРИНЦИП 6. Професійні стосунки
ПРИНЦИП 7. Публічні заяви
ПРИНЦИП 8. Техніки асесмента
ПРИНЦИП 9. Дослідницька діяльність
Преамбула
Психотерапевти поважають гідність та цінність особистості та борються за охорону та захист фундаментальних прав людини.
Вони повинні сприяти зростанню знань про людську поведінку та розуміння людьми себе та інших. Вони повинні використовувати це знання для того, щоб сприяти благополуччю людей.
Переслідуючи ці цілі, психотерапевти докладають усіх можливих зусиль, щоб захистити благополуччя тих, хто звертається за їхніми послугами, а також тих, хто пов’язаний з людьми, які використовують їх послуги (якщо це не входить у конфлікт із потребами клієнтів), а також тих, хто може стати об’єктами дослідження.
Психотерапевти поважають інших представників своєї професії та представників суміжних професій та роблять все, що в їх силах, і не суперечить інтересам їхніх клієнтів, щоб надати повну інформацію та виявити взаємну повагу.
Вони застосовують свої навички тільки для цілей, що узгоджуються з цими цінностями, і навмисно не дозволяють, щоб ними зловживали інші.
Вимагаючи для себе свободи дослідження та комунікацій, психотерапевти беруть на себе відповідальність, якої вимагає ця свобода, що включає компетентність, об’єктивність у застосуванні навичок, турбота про інтереси клієнтів, колег, студентів, учасників дослідження та членів суспільства.
Психотерапевти повністю співпрацюють зі своїми професійними, національними та європейськими організаціями та асоціаціями, а також з Європейською Асоціацією психотерапії (EAP), швидко та повно відповідаючи на запити та вимоги заснованих належним чином етичних та професійних комітетів тих асоціацій та організацій, членами яких вони є або до яким вони належать.
Прийняття до Реєстру Європейського сертифікату психотерапії зобов’язує суворо дотримуватися всіх цих принципів.
ПРИНЦИП 1. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Основний принцип: Надаючи послуги, психотерапевти повинні підтримувати найвищі стандарти своєї професії. Вони беруть відповідальність за наслідки своїх дій і докладають усіх зусиль, щоб переконатися, що їхні послуги використовуються правильно.
Принцип 1.a: Як практики психотерапевти знають, що несуть велику соціальну відповідальність, тому що їхні рекомендації та професійні дії можуть впливати на життя інших. Вони повинні пильно ставитися до особистих, соціальних, організаційних, фінансових, середовищних чи політичних ситуацій та впливів, які можуть призвести до зловживання їх впливом.
Принцип 1.b: Психотерапевти повинні проясняти заздалегідь зі своїми клієнтами всі питання, що стосуються їхньої спільної роботи. Вони повинні уникати відносин, які можуть обмежити їхню об’єктивність або створити конфлікт інтересів.
Принцип 1.c: Психотерапевти зобов’язані намагатися запобігти спотворенню, зловживанню або приховуванню отриманих ними даних інститутом або установою, яка їх наймає.
Принцип 1.d: Як члени національних чи організаційних органів, психотерапевти особисто відповідальні за підтримку найвищих стандартів своєї професії.
Принцип 1.e: Як викладачі чи тренери психотерапевти визнають своїм першорядним обов’язком допомагати іншим отримувати знання та навички. Вони мають підтримувати високі стандарти навчання, представляючи інформацію об’єктивно, повно та точно.
Принцип 1.f: Як дослідники, психотерапевти беруть на себе відповідальність за вибір тем дослідження, методи, що використовуються в дослідженні, аналіз та звіт. Вони повинні планувати своє дослідження так, щоб мінімізувати можливість отримання невірних результатів, надавати всебічну інформацію про обмеженість своїх даних, особливо якщо їх робота стосується соціальної політики або може бути витлумачена на шкоду людям певного віку, статі, етнічних, соціально-економічних чи інших соціальних. груп. При публікації звітів про свою роботу вони не повинні приховувати дані, які не підтверджують гіпотезу та повинні допускати існування альтернативних гіпотез та пояснень своїх даних. Репутація психотерапевтів визначається лише тією роботою, яку вони виконали на цей час. Вони повинні з’ясувати заздалегідь з відповідними людьми та установами, як розподілятимуться та використовуватимуться результати їхнього дослідження. Втручання в середу, в якій збирається інформація, повинна зводитися до мінімуму.
ПРИНЦИП 2: КОМПЕТЕНТНІСТЬ
Основний принцип: Підтримка високих стандартів компетентності є зобов’язанням, яке поділяють усі психотерапевти на користь професії та суспільства загалом. Психотерапевти визнають межі своєї компетентності та обмеження своїх технік. Вони повинні надавати лише ті послуги та використовувати лише ті техніки, для застосування яких вони отримали достатню кваліфікацію завдяки навчанню та досвіду. У тих сферах, де визнані стандарти поки що не існують, повинні вживатися всі можливі застереження, необхідні для того, щоб захистити благополуччя клієнтів. Психотерапевти повинні постійно знати сучасну наукову та професійну інформацію, пов’язану з послугами, які вони надають.
Принцип 2.a: Психотерапевти повинні представляти достовірну інформацію про свою компетентність, освіту та досвід. Як свідчення освіти та професійної підготовки вони повинні надавати лише ступеня та кваліфікації, набуті у шановних освітніх організаціях або в організаціях визнаних EAP. Вони ручаються, що вони належним чином відповідають мінімальним стандартам, закладеним EAP, відповідним критеріям NAO, критеріям відповідної Національної присуджувальної організації (NAO) та критеріям Загальноєвропейської акредитуючої організації у своїй модальності або методі, якщо вони існують. Психотерапевти повинні поважати інші джерела освіти, навчання та досвіду, які вони отримали.
Принцип 2.b: Як практики і як викладачі або тренери психотерапевти повинні виконувати свої обов’язки на основі ретельної підготовки, таким чином, щоб їх практика відповідала найвищим стандартам, а інформація, що передається ними, була точна, сучасна і істотна.
Принцип 2.c: Психотерапевти визнають необхідність безперервної освіти та особистісного розвитку. Вони мають бути відкриті щодо нових процедур, змін очікувань та цінностей.
Принцип 2.d Психотерапевти визнають існування відмінностей між людьми, як тих, які пов’язані з віком, статтю, соціально-економічним становищем, етносом, так і тих, хто опинився в ущемленому становищі та має у зв’язку з цим особливі потреби. Вони повинні отримати відповідну освіту, консультації та досвід для того, щоб під час роботи з цими людьми гарантувати їм компетентні та відповідні потребам послуги.
Принцип 2.e: Психотерапевти, відповідальні за рішення, що стосуються людей і політики та ґрунтуються на результатах тестування, повинні розбиратися в психологічному та освітньому тестуванні, проблемах валідизації та досліджень тестів.
Принцип 2.f: Психотерапевти визнають, що особистісні проблеми та конфлікти можуть бути на заваді їх професійній ефективності. Відповідно вони повинні утримуватися від будь-якої діяльності, в якій їхні особистісні проблеми можуть призвести до неадекватних дій або завдати шкоди клієнту, колезі, учню або учаснику дослідження. Якщо вони включені в таку діяльність, вони усвідомлюють свої особистісні проблеми, вони повинні звернутися за компетентною професійною допомогою, щоб визначити, чи повинні вони тимчасово призупинити, припинити або обмежити рамки своєї професійної діяльності.
Принцип 2.g: Психотерапевти, входячи в нову галузь професійної діяльності, повинні гарантувати, що вони завершили все навчання і виконали всі професійні вимоги, пов’язані з цією сферою діяльності до того, як почати практикувати, і що їхня діяльність у цій новій галузі відповідає найвищим можливим стандартам. Вони повинні переконатися, що це не погіршує і не руйнує їхню поточну діяльність, а також не перебуває у конфлікті з нею.
ПРИНЦИП 3: МОРАЛЬНІ І ЗАКОНОДАВЧІ НОРМИ
Основний принцип: Моральні та етичні стандарти поведінки є для психотерапевтів особистою справою в тій же мірі, як і для інших громадян за винятком випадків, коли вони можуть завдати шкоди виконанню їхніх професійних обов’язків або зменшити довіру суспільства до психотерапії та психотерапевтів. Щодо своєї особистої поведінки психотерапевти повинні бути чутливі до переважаючих у суспільстві стандартів і того, як може дотримання цих стандартів або відступ від них вплинути на їхню роботу як психотерапевт. Психотерапевти також повинні усвідомлювати можливість впливу їхньої публічної поведінки на можливість колег виконувати свої професійні обов’язки.
Принцип 3.a: Як професіонали психотерапевти повинні діяти відповідно до принципів ЄАП та NAO, стандартів їх організацій та асоціацій та директив, пов’язаних з їх практикою. Психотерапевти також мають дотримуватись відповідних державних законів та постанов. Якщо європейські, національні, місцеві, організаційні чи інституційні закони, постанови чи практики перебувають у конфлікті зі стандартами та директивами EAP, NAO чи директивами та стандартами їх організації чи асоціації, психотерапевти повинні повідомити про свою відданість стандартам та директивам EAP, NAO та своєї організації та асоціації та наскільки це можливо працювати над вирішенням протиріччя. Як професіонали, психотерапевти зацікавлені у розвитку таких законів та підзаконних актів та постанов, які найкраще служать громадським інтересам, та повинні працювати над зміною існуючих постанов, які не сприятливі для суспільних інтересів.
Принцип 3.b: Як підлеглі та роботодавці, психотерапевти не повинні займатися діяльністю, яка є негуманною або може призвести до незаконних і несправедливих дій і потурати їй. Зокрема мається на увазі діяльність, яка в практиці, при наймі на роботу, просуванні або навчанні, обмежує права людей з расової приналежності, каліцтв, віку, статі, сексуальних уподобань, релігії та походження та ін.
Принцип 3.c: Виконуючи свою професійну роль, психотерапевт повинен уникати будь-яких дій, які порушують або зменшують людські, законні та цивільні права клієнтів або інших людей, які можуть бути порушені.
Принцип 3.d: Як практикуючі терапевти, викладачі, тренери та дослідники, психотерапевти усвідомлюють той факт, що їхні особисті цінності можуть впливати на їх спілкування, використання ними технік, вибір та подачу поглядів чи відомостей та на природу чи реалізацію дослідження. Коли вони мають справу з темами, які можуть завдати образу, вони зобов’язані визнавати та поважати різноманітні установки та індивідуальну чутливість своїх клієнтів, студентів, практикантів або учасників дослідження.
ПРИНЦИП 4. КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ
Основний принцип: Першочерговим зобов’язанням психотерапевтів є повага до конфіденційності інформації, яку вони отримали про людей у процесі роботи як психотерапевти. Вони можуть відкрити таку інформацію іншим лише за згодою людини (або її законного представника), за винятком тих виняткових обставин, у яких неповідомлення такої інформації може призвести до небезпеки для цієї людини або інших. Психотерапевти повинні повідомити своїх клієнтів про юридичні межі конфіденційності. Згода на повідомлення інформації стороннім особам, як правило, має бути отримана від людини, до якої вона належить, письмово.
Принцип 4.a: Інформація, отримана в клінічних чи консультативних відносинах або оцінна інформація, що стосується дітей, студентів, підлеглих та інших, може обговорюватися лише з професійною метою і лише з людьми, які мають відношення до цієї ситуації. Письмові або усні доповіді можуть містити лише дані, які необхідні для оцінки або видачі спрямування, і всі можливі зусилля повинні докладатися, щоб уникнути недоречного втручання у приватне життя.
Принцип 4.b: Психотерапевти, які мають особисту інформацію, отриману в процесі професійної діяльності в письмових роботах, лекціях або на відкритих зборах, повинні або отримати відповідну попередню згоду, або в достатній мірі змінити всю інформацію, яка може бути ідентифікацією.
Принцип 4.c: Психотерапевти повинні вживати заходів для підтримки конфіденційності при зберіганні та передачі записів та на випадок своєї відсутності.
Принцип 4.d: При роботі з неповнолітніми або іншими людьми, які не здатні дати добровільну обізнану згоду, психотерапевти повинні відповідним чином дбати про захист інтересів цих людей та обговорювати це з тими, кого це стосується.
ПРИНЦИП 5: БЛАГОПОЛУЧЧЯ КЛІЄНТА
Основний принцип: Психотерапевти повинні поважати недоторканність та захищати добробут людей та груп, з якими вони працюють. Якщо виникає конфлікт інтересів між клієнтами та організацією, в якій працюють психотерапевти, психотерапевти повинні роз’яснити природу та спрямованість своєї лояльності та відповідальності та тримати усі сторони в курсі своїх зобов’язань. Психотерапевти повинні давати клієнтам повну інформацію про цілі та природу будь-яких оціночних, лікувальних, освітніх чи тренінгових процедур та відкрито підтверджувати, що клієнти, студенти, практиканти чи учасники дослідження мають свободу вибору та можуть відмовитися від них. Примус людей брати участь чи продовжувати користуватися послугами неетично.
Принцип 5.a: Психотерапевт повинен постійно усвідомлювати власні потреби і те, що їх позиція потенційно дає їм вплив на їх клієнтів, студентів практикантів, підлеглих і помічників. Вони повинні уникати експлуатації довіри та залежності цих людей. Психотерапевти повинні докладати всіх можливих зусиль, щоб уникнути двозначних відносин, які можуть послабити професійну оцінку та збільшити ризик експлуатації. Приклади таких двозначних відносин включають професійне лікування чи дослідження підлеглих, студентів, супервізованих, близьких друзів чи родичів, але не обмежуються ними. Сексуальні зв’язки з будь-якими клієнтами, студентами, практикантами та учасниками досліджень неетичні.
Принцип 5.b: Коли психотерапевт погоджується надавати послуги клієнту на прохання третьої особи, психотерапевт повинен взяти на себе відповідальність за роз’яснення природи відносин усіх заінтересованих сторін.
Принцип 5.c: Коли запити організації вимагають від психотерапевта порушення цих чи інших етичних принципів, психотерапевти повинні пояснити природу конфлікту між цими вимогами і принципами. Вони повинні інформувати всі сторони про етичні зобов’язання психотерапевтів та вжити відповідних дій.
Принцип 5.d: Психотерапевти заздалегідь повинні домовлятися з фінансових питань таким чином, щоб це було зрозуміло клієнтам, студентам, практикантам та учасникам дослідження та захищало їхні інтереси. Вони не повинні платити та отримувати оплату за направлення клієнтів на отримання професійних послуг. Вони повинні вкладати частину зусиль також у таку роботу, за яку вони одержують невеликий дохід або не одержують жодного.
Принцип 5.e: Психотерапевти повинні припинити клінічні чи консультативні відносини, як тільки стає досить зрозумілим, що вони не приносять користі клієнту або якщо клієнт вимагає цього. Вони повинні запропонувати конкретні альтернативні джерела допомоги клієнтам.
ПРИНЦИП 6: ПРОФЕСІЙНІ ВІДНОСИНИ
Основний принцип: Психотерапевти повинні поводитися з належною повагою до потреб, спеціальних знань та зобов’язань своїх колег у галузі психотерапії, психології, медицини та інших професій. Вони повинні поважати прерогативи та зобов’язання інституцій та організацій, які об’єднують цих фахівців.
Принцип 6.a: Психотерапевти повинні розуміти галузі компетентності родинних професій. Вони мають повною мірою використовувати професійні, технічні та адміністративні ресурси, щоб найкраще служити інтересам споживачів. Відсутність формальних відносин з іншими професіоналами не звільняє психотерапевтів від обов’язку забезпечувати клієнту найкращі з можливих професійних послуг, і не звільняє їх від зобов’язань бути далекоглядними, старанними та тактовними, вдаючись до додаткової чи альтернативної допомоги.
Принцип 6.b: Психотерапевти повинні знати та брати до уваги традиції та практики інших професійних груп, з якими вони працюють, та повноцінно взаємодіяти з такими групами. Якщо людина отримує послуги від іншого фахівця, психотерапевт повинен уважно враховувати це. Він має бути уважним і чуйним до терапевтичних проблем, як і до благополуччя клієнта. Психотерапевт повинен обговорювати ці проблеми з клієнтом, щоб мінімізувати ризик виникнення плутанини та протиріч, і прагнути, якщо це можливо, підтримки ясних і узгоджених відносин з іншими залученими професіоналами.
Принцип 6.c: Психотерапевти, які наймають або супервізують інших професіоналів, а також професіонали в галузі навчання повинні взяти на себе зобов’язання сприяти подальшому професійному розвитку цих людей і робити дії, щоб упевнитися в їхній компетентності. Вони повинні забезпечувати відповідні умови роботи, конструктивні консультації та надати можливості отримання досвіду.
Принцип 6.d: Психотерапевти не повинні використовувати свої професійні стосунки з клієнтами, супервізантами, студентами, підлеглими чи учасниками дослідження в сексуальних цілях чи іншим чином. Психотерапевти не повинні потурати сексуальним домаганням і брати участь у них. Сексуальні домагання визначаються як навмисні чи повторювані зауваження, жести чи фізичні дотику сексуальної природи, які є небажаними для адресата.
Принцип 6.e: Коли психотерапевти дізнаються про порушення іншим психотерапевтом етики, вони мають спробувати вирішити проблему неофіційно, звертаючи увагу психотерапевта на таку поведінку. Якщо порушення незначне та/або з’явилося через брак чуйності, знання чи досвіду, таке неофіційне вирішення проблеми зазвичай є відповідним. Це має робитися з дотриманням конфіденційності. Якщо порушення видається таким, що не підлягає неофіційному рішенню або серйозніше за природою, психотерапевт повинен привернути до нього увагу відповідної організації, асоціації або комітету з професійної етики та супроводу.
Принцип 6.f: Як автори публікації мають бути зазначені ті, хто брав участь у роботі над публікацією відповідно до професійного внеску. Основний внесок професійного характеру, внесений кількома людьми у спільний проект, визнається спільним авторством з людиною, яка зробила основний внесок і вказується у списку першим. Незначний внесок професійного характеру та різноманітна канцелярська або подібна непрофесійна допомога може бути зазначена у посиланнях або вступі. На неопубліковані та опубліковані матеріали, які мали прямий вплив на дослідження чи твір, мають бути наведені спеціальні посилання. Психотерапевти, складові та редагующі матеріали інших для публікації, повинні публікувати матеріал від імені групи авторів, якщо це необхідно, то із зазначенням свого імені як голови або редактора. Імена всіх, хто зробив внесок у роботу, мають бути вказані.
Принцип 6.g: При проведенні досліджень в інститутах та організаціях психотерапевти повинні отримати відповідний дозвіл на проведення такого дослідження. Вони повинні усвідомлювати свої зобов’язання перед майбутніми дослідниками та гарантувати, що провідні інститути отримають адекватну інформацію про дослідження, і їхній внесок буде вказано.
ПРИНЦИП 7: ПУБЛІЧНІ ЗАЯВИ
Основний принцип:
Принцип 7.a: При оголошенні або рекламі професійних послуг, психотерапевти можуть перерахувати таку інформацію для опису послуги та послуг що надають: ім’я, найвищий науковий ступінь у відповідній галузі або освітній сертифікат, отриманий в акредитованій організації, число, тип, присудження ECP, членство в психотерапевтичних організаціях, а також професійні або пов’язані з професією органи, адреса, номер телефону, години прийому, короткий перелік видів запропонованих психологічних послуг, відповідним чином подана інформація про оплату, іноземні мови, якими говорить психотерапевт, про політику щодо страхування або оплати третьою особою, а також інша коротка інформація, що відноситься до справи. Інша істотна та важлива інформація для споживачів може бути додана, якщо це не заборонено іншими розділами цього Положення про етичні принципи.
Принцип 7.b: При оголошенні або рекламі про наявність психотерапевтичних послуг або публікацій психотерапевти не повинні підносити свою приналежність до будь-якої організації таким чином, що створюється хибне враження про спонсорство чи сертифікацію в цій організації. Наприклад, психотерапевти не повинні вказувати європейську, національну реєстрацію чи організаційний статус таким чином, що складається враження, що це свідчить про конкретні професійні навички та підготовку. Публічні заяви включають, але не обмежуються комунікацією через періодичні видання, книги, реєстр, довідник, інтернет, телебачення, радіо чи кіно. Вони не повинні містити (i) невірних, обманних, які вводять в оману, хибних чи несправедливих заяв; (ii) неправильних тлумачень фактів або заяв, які можуть оманити або одурити через те, що в певному контексті лише частково розкриваються значущі факти; (iii) рекомендаційних характеристик від пацієнта щодо якості послуг та продуктів, що надаються психотерапевтом; (iv) заяв з наміром створити помилкові або невиправдані очікування про сприятливі результати або заяви, які можуть бути витлумачені таким чином; (v) заяв з натяком на незвичайні, унікальні чи незвичайні здібності; (vi) заяв, що апелюють до страхів, тривог пацієнта або його емоцій про можливі наслідки відмови від запропонованих послуг або заяв, які мимоволі апелюють до цих почуттів; (vii) заяв, що містять порівняння запропонованих послуг; (viii) заяв, що містять безпосереднє спокушання окремих клієнтів.
Принцип 7.c: Психотерапевти не повинні платити та давати щось цінне представникам преси, радіо, телебачення чи іншого посередника комунікації задля отримання права виступати на професійні теми в інформаційних сюжетах або за те, що таке право було надано раніше. Оплачена реклама має бути визначена як така за винятком випадків, коли з контексту очевидно, що це оплачена реклама. При спілкуванні з громадськістю за допомогою радіо чи телебачення реклама має бути записана заздалегідь і затверджена психотерапевтом для ефіру. Психотерапевт повинен зберігати копії реклами та записів ефірів.
Принцип 7.d: Оголошення та реклама «груп особистісного зростання», занять груп спеціальних інтересів, курсів, клінік, тренінгів та агентств повинні давати ясну інформацію про їх цілі та точний опис досвіду чи навчання, що надається. Освіта, навчання та досвід персоналу необхідно належним чином вказувати, і ця інформація має бути доступною до початку занять груп, курсу тренінгів та надання інших послуг. Ясна інформація про оплату та наслідки укладання договору також має бути доступна до початку надання послуг.
Принцип 7.e: Психотерапевти, пов’язані з розробкою та просуванням психотерапевтичних технік, продуктів, книг і чогось іншого, пропонованого для комерційного продажу, повинні зробити необхідні зусилля, щоб переконатися, що оголошення та реклама представлені у професійній, прийнятній з наукової точки зору, етичній та інформативній формі .
Принцип 7.f: В особистих цілях психотерапевти не повинні брати участь у комерційних оголошеннях та рекламі, рекомендуючи купувати або використовувати власні продукти та послуги та продукти та послуги з іншого джерела, у тому випадку, якщо їхня участь обмежується наданням професійного авторитету.
Принцип 7.g: Психотерапевти повинні представляти науку та мистецтво психотерапії та пропонувати свої послуги, продукти та публікації неупереджено та точно, уникаючи сенсуалізму, перебільшень чи поверховості погляду. Психотерапевти повинні наслідувати першорядне зобов’язання допомагати людям формувати судження, думки та здійснювати вибір на основі достатньої кількості інформації.
Принцип 7.h: Як викладачі, психотерапевти повинні гарантувати те, що документи про плани і програми курсів точні і не вводять в оману, особливо в тому, що стосується тем, що вивчаються, критеріїв оцінки успіхів і сутності досвіду, одержуваного в цих курсах. Оголошення, брошури та реклама, що описують майстерні, семінари та інші освітні програми повинні точно описувати аудиторію, для якої призначена кожна програма, так само як і вимоги, цілі навчання та сутність матеріалу, що вивчається. У цих оголошеннях також має бути точно представлена інформація про освіту, навчання та досвід психотерапевтів, які представляють ці програми, та всі внески, які мають бути виплачені.
Принцип 7.i: У публічних оголошеннях та рекламі з метою залучення учасників до дослідження, в яких як спонукальний стимул пропонуються клінічні та інші професійні послуги, повинна прояснюватись природа послуг, а також ціни та інші зобов’язання, які мають прийняти на себе учасники дослідження.
Принцип 7.j: Психотерапевт повинен взяти на себе зобов’язання виправляти інших, якщо вони надають інформацію про його професійні навички, а також пропоновані їм продукти та послуги так, що це суперечить даним рекомендаціям.
Принцип 7.k: Індивідуальні діагностичні та терапевтичні послуги надаються лише у контексті професійних психотерапевтичних відносин. Коли особисті поради даються за допомогою лекцій чи демонстрацій, статей у газетах чи журналах, програм на радіо чи телебаченні, пошти чи подібного засобу психотерапевт повинен використовувати найсучаснішу інформацію з цієї теми та демонструвати високий рівень професіоналізму.
Принцип 7.l: Продукти, які описуються або подаються за допомогою лекцій або демонстрацій, статей у газетах чи журналах, програм на радіо чи телебаченні, пошти чи подібного засобу, повинні відповідати тим самим визнаним стандартам, які існують для продуктів, що використовуються у контексті професійних відносин.
ПРИНЦИП 8: ТЕХНІКИ АССЕСМЕНТУ
Основний принцип: При розробці, публікації та застосуванні психотерапевтичних або психологічних технік асесмента психотерапевти повинні докладати всіх можливих зусиль, щоб забезпечити благополуччя клієнтів та діяти в їхніх інтересах. Вони повинні захищати результати асесменту від неправильного застосування. Вони мають поважати право клієнта знати результати, інтерпретації та підстави висновків і рекомендацій. Психотерапевти повинні докладати всіх можливих зусиль у межах законних повноважень захисту тестів та інших технік асесмента. Вони повинні боротися за те, щоб забезпечити відповідне застосування технік асесменту іншими.
Принцип 8.a: При застосуванні технік асесмента психотерапевти повинні поважати право клієнтів на отримання повних пояснень про природу та цілі технік зрозумілою клієнту мовою, якщо тільки виняток із цього правила не було обумовлено заздалегідь. Коли пояснення надаються іншим, психотерапевт повинен вжити заходів для забезпечення адекватності цих пояснень.
Принцип 8.b: Психотерапевти, відповідальні за розробку та стандартизацію тестів та інших технік асесменту, повинні використовувати прийняті наукові процедури та дотримуватись відповідних стандартів ЄАП, національних та інституційних або організаційних стандартів.
Принцип 8.c: Доповідаючи про результати асесмента, психотерапевти повинні робити зауваження щодо їхньої валідності та надійності у зв’язку з обставинами, в яких проводився асесмент чи непридатність норм для тестованого. Психотерапевти повинні прагнути впевнитись, що інші не зловживають результатами асесменту та їх інтерпретаціями.
Принцип 8.d: Психотерапевти визнають, що результати асесменту можуть застаріти і не відображати повну картину того, що оцінювалося. Вони повинні докладати всіх можливих зусиль для того, щоб запобігти зловживанню застарілими та неповними результатами асесменту.
Приницп 8.e: Психотерапевти, які пропонують послуги з підрахунку та інтерпретації, повинні надати відповідні свідчення валідності програм та процедур, що використовуються для отримання інтерпретацій. Громадське надання послуг з інтерпретації вважається консультацією одного фахівця іншим. Психотерапевти повинні докладати всіх зусиль, щоб уникнути зловживання відомостями з доповідей про результати асесмента.
Принцип 8.f: Психотерапевти не повинні заохочувати використання психотерапевтичних та психологічних технік асесменту людьми, які не отримали відповідного навчання або іншим чином некомпетентними, і не повинні сприяти цьому за допомогою навчання, спонсорства чи супервізії.
ПРИНЦИП 9: ДОСЛІДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
Основний принцип: Рішення про проведення дослідження має ґрунтуватися на виваженому судженні окремого психотерапевта про те, як найкращим чином зробити внесок у науку та благополуччя суспільства. Вирішивши провести дослідження, психотерапевт повинен розглянути альтернативні напрями, куди могли б бути спрямовані енергія та ресурси дослідження. На основі цього аналізу психотерапевт повинен приступити до дослідження з повагою до людей, що беруть участь у дослідженні, та турботою про їхню гідність та благополуччя людей. Він повинен дотримуватися положень та професійних стандартів, що регулюють проведення досліджень, у яких випробуваними є люди.
Принцип 9.a: При плануванні наукової роботи психотерапевт, який проводить дослідження (дослідник), відповідає за те, щоб ретельно оцінити його етичну прийнятність. У випадку, коли потрібний компроміс між науковими та гуманістичними цінностями, дослідник повинен звернутися за порадою з етики та дотримуватися суворих застережень, щоб захистити права людей-учасників.
Принцип 9.b: Вирішення того, чи буде учасник запланованого дослідження «об’єктом ризику» чи «об’єктом мінімального ризику» відповідно до визнаних стандартів, є першорядною етичною проблемою для дослідника.
Принцип 9.c: Дослідник повинен завжди пам’ятати про відповідальність за етичність практики у процесі дослідження. Дослідник також відповідальний за етичне ставлення до учасників дослідження з боку своїх співробітників, асистентів, студентів та підлеглих, які, однак, мають брати на себе ті самі зобов’язання.
Принцип 9.d: За исключением исследований с минимальным риском исследователь должен заключить ясное и честное соглашение с участниками исследования до их участия, при этом разъясняются обязательства и ответственность каждого. Дослідник зобов’язаний шанувати всі обіцянки та зобов’язання цієї угоди. Дослідник повинен інформувати учасників про всі аспекти дослідження, які, як очікується, можуть вплинути на їх бажання брати участь, і пояснювати всі інші аспекти дослідження, про які запитує учасник. Якщо інформація не була надана повністю до отримання проінформованої згоди, необхідні додаткові застереження для захисту благополуччя та гідності учасників дослідження. Дослідження з дітьми або іншими учасниками, які мають порушення, які можуть обмежити розуміння та/або спілкування, потребує особливих процедур.
Принцип 9.e: Іноді методологічно необхідним видається приховування інформації та обман. Перед проведенням такого дослідження, дослідник повинен взяти на себе відповідальність за те, щоб (i) визначити, чи виправдане використання таких технік у майбутній науковій, освітній чи іншій включеної до дослідження цінністю; (ii) визначити, чи можна використовувати альтернативні процедури без приховування інформації та обману; і (iii) переконатися, що учасникам надано достатнє пояснення, як тільки це стане можливим. Існують підстави не використовувати такі техніки.
Принцип 9.f: Дослідник повинен поважати свободу людини відмовитися брати участь або вийти із дослідження у будь-який час. Обов’язок захищати цю свободу вимагає особливої відповідальності у разі, якщо дослідник перебуває у позиції влади чи впливу стосовно учаснику. Такі позиції включають, але не обмежуються ситуаціями, коли учасник є студентом, клієнтом чи підлеглим дослідника. Права людини вищі за потребу дослідника закінчити дослідження.
Принцип 9.g: Дослідник повинен захищати учасника від фізичного та психічного дискомфорту, шкоди та небезпеки, які можуть виникнути внаслідок процедур дослідження. Якщо є ризик таких наслідків, дослідник повинен інформувати про цей факт учасника. Процедури дослідження, які можуть завдати серйозної або тривалої шкоди учаснику не повинні використовуватися за винятком тих випадків, коли не використання цих процедур може зазнати учасника більшої шкоди або якщо дослідження має велику потенційну цінність та отримано проінформовану згоду кожного учасника. Учасник повинен бути проінформований про те, як він може зв’язатися протягом досить тривалого часу після закінчення дослідження дослідником з приводу способах стресу, потенційної шкоди і виникаючих у зв’язку з дослідженням питань і проблем. Згода, отримана від учасників, не обмежує їх законних прав і не знижує відповідальність дослідника перед законом.
Принцип 9.h: Після збору матеріалу дослідник повинен надати учаснику інформацію про природу дослідження та спробувати усунути усі неправильні уявлення, що могли виникнути під час роботи. Якщо наукові чи гуманістичні цінності виправдовують відстрочку інформування чи приховування інформації, дослідник повинен узяти на себе особливу відповідальність упевнитися, що для учасника немає шкідливих наслідків.
Принцип 9.i: Якщо процедури дослідження призвели до небажаних наслідків для окремого учасника, дослідник повинен виявити та зняти або виправити ці наслідки (включаючи довгострокові).
Принцип 9.j: Інформація, отримана про учасника дослідження в ході проведення дослідження, є конфіденційною, за винятком випадків, коли зворотне обумовлено заздалегідь. Якщо існує можливість, що інші можуть отримати доступ до цієї інформації, то наявність такої можливості, як і плани захисту конфіденційності, повинні бути пояснені учаснику під час процедури отримання проінформованої згоди.
